Зміст
Вступ
Розділ
І. До таємниці слова
Розділ
ІІ. Проблема формування
орфографічних навичок
Розділ ІІІ. Засоби
підвищення грамотності учнів в системі роботи вчителя-
словесника
Розділ
ІV. Результативність
представленого досвіду
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Сучасна освітня парадигма
спрямована на становлення особистості з високим інтелектуальним потенціалом,
здатної вчитися і працювати в умовах постійного розширення інформаційного
простору, що значною мірою залежить від того, чи вміють школярі самостійно
знаходити, переосмислювати, об'єктивно оцінювати інформацію та практично її
застосовувати. Основна мета вивчення української мови в загальноосвітніх
навчальних закладах України на сучасному етапі полягає у інформуванні національно свідомої, духовно
багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно,
комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови – її стилями,
типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності.
Відповідно до
поставленої мети головним завданням навчання української мови на сучасному етапі є:
–
урахування
виняткової ролі державної мови в суспільному й особистісному розвитку кожного
громадянина й потреби належною мірою оволодіти нею.
–
виховання свідомого
прагнення до вивчення української мови;
–
ознайомлення з
мовною системою як основною для формування мовних умінь і навичок –
орфографічних, граматичних, лексичних, правописних, стилістичних;
–
формування
духовного світу учнів, цілісних світоглядних уявлень, загальнолюдських
ціннісних орієнтирів, тобто прилучення через мову до культурних надбань
українського народу і людства в цілому;
–
урахування компетентісного
підходу до навчання української мови;
–
формування в учнів
потреби в удосконаленні власної мовленнєвої здатності впродовж усього життя. [16; 5]
Формування загальної
культури учнів неможливе без розвитку в них навичок грамотного письма. На сьогоднішній
день в теорії і практиці актуальним залишається питання підвищення орфографічної та пунктуаційної
грамотності.
Правопис кожної мови
складається з трьох підсистем: орфографії, графіки, і пунктуації. Кожен із цих
розділів має свою історію. Орфографія постійно вдосконалювалась, охоплюючи
написання тих слів, які раніше не регулювалися силою закону. Особливо це
стосувалося слів іншомовного походження, кожна мова запозичує іншомовні слова.
Орфографічна та пунктуаційна
грамотність - одна із складових загальної культури людини. Тому ми повинні
дотримуватись орфографічної та пунктуаційної грамотності, адже у більшості
нинішніх випускників не розвинені орфографічні навички, вони слабо підготовлені
до узагальнення отриманої інформації.
Багато досліджень стосується формування орфографічної
грамотності учнів, запропоновано ряд рецептів поліпшення становища, але ця
проблема підвищення орфографічної грамотності учнів
залишається актуальною, незважаючи на те, що на сторінках методичних журналів,
у виступах учителів-словесників, у працях учених їй приділяється немало уваги.
Учителі-новатори постійно дбають про підвищення педагогічної майстерності,
працюють творчо над пошуками ефективних методичних прийомів навчання школярів,
але зі стін наших шкіл продовжують виходити люди, що не вміють грамотно
висловитись, правильно написати листа, деякі навіть не вміють правильно
написати своє прізвище, ім'я, по батькові.
Чому ж так відбувається? Як цьому зарадити? Ці питання постійно
постають перед учителями-філологами. То як же навчити учнів грамотно писати?
Адже процес вироблення грамотно письма дуже складний і потребує постійної
наполегливої праці.
Саме тому
нашим завданням є аналіз теоретичного матеріалу про орфографічну та
пунктуаційну грамотність, а також розробка системи практичних вправ і завдань
для формування грамотності школярів, зокрема орієнтуючись на індивідуалізацію
навчання, адже кожна дитина – це насамперед індивідуальна особистість зі своїм
сприйняттям та характером. Вивчення
української мови має бути спрямоване на підвищення
культури мовлення і рівня грамотності учнів. Розуміючи, якою
непростою є освітянська місія сьогодні, в цілому ми не повинні забувати про індивідуальний підхід до
кожної дитини як частки свого народу.
Розділ
І. До таємниці слова
Грамотність - слово
багатозначне. У поширеному розумінні воно означає насамперед написання слів і
речень без помилок, згідно з існуючими нормами правопису, які відповідають
усталеним нормам сучасної літературної мови.
Одна із складових загальної
культури людини є її орфографічна та пунктуаційна грамотність. Уміти грамотно
писати - життєва необхідність. Грамотна людина без труднощів напише заяву чи
листа, занотує почуття або прочитане. Вона, безперечно, скрізь працюватиме
краще, продуктивніше. А це те, чого потребує сучасна Україна, якій потрібні
грамотні фахівці в усіх галузях державної діяльності. Тому вчителям, а
словесникам передовсім, треба домагатися, щоб наші учні були освіченими,
грамотними людьми, достатньою мірою ознайомленими з багатими скарбами української
мови і могли практично використовувати їх. Запорука успіху вчителя-словесника в
цій справі вироблення системи навчання грамотного письма.
Орфографія - один із найважчих
розділів мовознавства, тому виробити навички грамотного письма в учнів
педагогам особливо складно.
Однією із причин великої
кількості орфографічних помилок у письмових роботах учнів вважають розрив між
теоретичними знанням та вміннями й навичками, тобто вони не вміють зовнішні дії
переносити у внутрішній, розумовий план. Учителі переконуються, що школярі,
добре знаючи правила, вміючи навести приклади, під час виконання письмових
робіт не бачать орфограми, не можуть застосувати правило на практиці. Отже, у
дітей відсутні орфографічна пильність, навички самоконтролю, пишуть вони на
слух, як чують. І все ж таки є всі підстави стверджувати, що диспропорція між
знаннями і практичними вміннями (орфографічними навичками) пояснюється
насамперед недостатнім засвоєнням теоретичного матеріалу. Адже відомо, що
грамотно може писати той, хто глибоко засвоїв, осмислив граматичний матеріал.
Виробити свідоме письмо
допоможуть активні методи навчання, а ними можуть бути певні дослідження,
спостереження, узагальнення, які проводять самі учні.
Але вчитель не повинен
задовольнятись лише їхнім розумінням нового матеріалу. Перше сприймання ними
нового не має цілісного характеру, тому велику роль тут повинні відігравати
добре продумані вправи - навчальні, а вже потім творчі. Слід колективно закріплювати
виучуване, переконатись, що кожен розуміє правило, наводить самостійно приклади,
і лише після цього давати класну самостійну роботу.
Інтерес учнів до навчання
словесник постійно формує за допомогою різних ігрових ситуацій, які дають
можливість учителеві поєднати в одне нерозривне ціле два процеси: засвоєння
знань та їх застосування. Роботу слід організувати так, щоб діти вчилися на
заняттях, а вдома тільки закріплювали здобуте. Іноді на уроці активно працює
лише вчитель, а учням відводиться пасивна роль. Аби цього уникнути, слід
розподілити розумову діяльність дітей таким чином, щоб усі вони в міру своїх
сил і можливостей шукали і знаходили шляхи розв'язання завдань, самостійно
доходили висновків, щоб процес пошуку істини захоплював їх, а всі види роботи
спонукали їх до цього, створювали відповідний психологічний настрій.
Головне завдання уроків української мови -
навчити дітей змістовно, логічно, чітко висловлювати думки, виробити необхідні
навички грамотного письма. Тому у центрі уваги словесника мусить бути робота
над удосконаленням орфографічних умінь і навичок, оскільки помилкам краще
запобігти, ніж працювати над їх виправленням.
Розділ ІІ. Проблема формування орфографічних навичок
Які ж шляхи усунення і
попередження мовних і мовленнєвих помилок в учнівських писемних висловлюваннях?
Готуючись до уроку, вчителю слід
добре продумувати матеріал, добирати такі види вправ, які б зацікавлювали,
викликали бажання виконати їх, давали змогу осмислено засвоїти нову інформацію
і водночас запам'ятати відповідні орфограми. Вихованці не заучують правило, а
обґрунтовують, підкріплюють новими прикладами і таким чином свідомо його
запам'ятовують, вчаться правильно застосовувати у майбутньому.
Вироблення орфографічних
умінь і навичок має поєднуватися з розвитком мовлення. Діти охоче пишуть твори,
перекази різного виду і змісту, але допускають при цьому велику кількість
помилок. Тому кожній творчій роботі має передувати підготовка, спланована з
урахуванням вікових та індивідуальних особливостей, набутих умінь тощо.
Вивчаючи зі школярами
правопис, зустрічаємося з великими труднощами. Словесник насамперед вимагає
знання теорії мови - так диктує програма. Програма з української мови
побудована так, що новий матеріал вивчається майже на кожному уроці, а тому не
вистачає часу закріпити пройдене. Та щоб забезпечити грамотність, самого лише
знання правил не досить, потрібна також різноманітна й ефективна практика
письма, виконання навчально-тренувальна практика письма, виконання
навчально-тренувальних вправ, які мають виробити навички безпомилково і швидко
застосувати вивчені правила, працювати свідомо, адже правописна практика
взаємопов'язана з постійним мисленням.
Передумовою правильного
виконання різних видів завдань є стійка увага. Розсіяність - характерна
психологічна особливість підлітків. Тому-то учнів насамперед слід привчати слухати,
систематично й наполегливо виробляти вміння зосереджуватись під час будь-якої
письмової роботи. Проте одних словесних спонукань не досить. Для цього потрібні
різноманітні, добре підготовлені навчальні завдання, які активізували б думку
учня. Крім того, кілька робіт учитель має перевірити на оцінку під час уроку,
чим стимулюватиме дітей виконувати завдання уважно, з почуттям
відповідальності.
Ефективним вважається той
урок, на якому вдається досягти високої мовленнєвої активності учнів. Тому на
більшості уроків необхідно йти шляхом створення проблемної ситуації та
обов'язкового варіативного повторення виучуваного матеріалу. При цьому
урізноманітнюю форми роботи на уроці. Серед них вдалими є такі: конкурс на
краще запитання, тематичний брейн-ринг, виклад матеріалу за опорним плакатом,
схематичне відтворення теми, роботи з додатковою літературою на зіставлення
матеріалу та інші. Звичайно, навчання при цьому диференційоване. Великої уваги
потребує індивідуальна робота, зокрема з обдарованими дітьми. Виділити можна
кілька основних напрямів:
1. Забезпечення опрацювання обдарованим
дітьми позапрограмної літератури.
2. Умотивований контроль за виконанням
завдань підвищеної складності.
3. Додаткові індивідуальні заняття.
5. Проведення позакласних заходів.
6. Організація творчої роботи (творчі
мовно-літературні конкурси, олімпіади тощо).
Значна частина учнів із
задоволенням виконує завдання творчого характеру: складання розповіді за
поданим початком, творів-мініатюр, створення поезії, рецензування творчої
роботи та ін.
Основний метод -
проблемно-пошуковий; основна вимога - наростання складності; педагогічна
технологія - класно-урочна система в поєднанні з лекційно-семінарською формою,
система формування і розвитку творчої особистості в поєднанні диференційованого
та індивідуального навчання.
Основне завдання вчителя - у
виробленні в учнів комунікативних умінь і навичок, у засвоєнні ними основних
теоретичних відомостей з української мови, формуванні вміння користуватися
всіма багатствами мовних і мовленнєвих засобів, засвоєнні норм української
літературної мови, виробленні міцних орфографічних та пунктуаційних навичок.
Водночас слід розвивати мислення учнів, формувати вміння самостійно поповнювати
свої знання.
Виконання цих нелегких
завдань потребує від учителя чіткої організації праці, створення власної
системи викладання. Кожен урок організовувати так, щоб знайти час і
найефективніші методи, форми та види роботи для реалізації за планового.
Обов'язковим елементом
уроків української мови є так звана розминка - різного роду тренувальні вправи
і завдання. Основні види розминки: лексична, орфоепічна, орфографічна,
граматична, пунктуаційна, стилістична, теоретична.
Лексична розминка містить
такі види завдань і вправ: пояснити значення слів; дібрати синоніми, антоніми; пояснити
значення фразеологізмів; дібрати фразеологічні синоніми; створити мовленнєву
ситуацію.
Орфоепічна: поставити
наголос у словах; визначити закономірність наголошування слів; пояснити правила
вживання прийменників і сполучників; правильно прочитати текст.
Орфографічна: словниковий
диктант на задану орфограму; складання орфографічної схеми; пояснювальний
диктант; робота з зошитом орфограм; взаємодиктант, творчий диктант.
Пунктуаційна: самодиктант; графічний
диктант; складання речень за схемами;
пояснювальний диктант; схематичне оформлення
пунктограм; робота з зошитом пунктограм.
Граматична: знайти
відповідну граматичну форму; утворити задану граматичну форму; виправити
помилки; перевірити знання за схемою.
Стилістична: редагувати
речення; створити зв'язне висловлювання на задану тему; вводити мовні штампи у
текст; працювати з паронімами; перекласти з російської мови.
Теоретична: передбачає
повторення певних відомостей з вивченого курсу.
Розділ ІІІ. Засоби
підвищення грамотності учнів в системі роботи
вчителя-словесника
Чи може сучасний урок
української мови бути радісним і цікавим для учнів? Чи може він розкрити
творчий потенціал особистості, поставити її в ситуацію морального вибору і
прийняття нею самостійного рішення? Ствердно відповісти на ці запитання можна
лише за умови, якщо процес навчання перенести на інноваційну основу шляхом
перебудови педагогічної технології (шлях найефективнішого досягнення мети
навчання, прийоми оптимізації навчального процесу) вчителя-словесника і
навчальної технології учня, змінивши сам підхід до здобуття знань із мови.
Ймовірно, що саме такий варіант оптимального навчання, мови, як інноваційне
навчання, є нині найефективнішим, оскільки яскраво виділяється стилем, формами,
засобами. Інноваційний підхід забезпечує позитивну мотивацію здобуття знань з
мови, активне функціонування інтелектуальних і вольових сфер, дає відчуття
потреби у самоосвіті, формує стійкий інтерес до предмета, зрештою, сприяє
розвитку творчої особистості. Таким чином, переваги інноваційного навчання вочевидь.
Серед методичних засобів
розвивального навчання є перевірені практикою проблемні та творчі мовні і
мовленнєві завдання, опорні конспекти, узагальнюючі таблиці і схеми, текст як
одиниця навчання, ситуативні ігри, вправи із використанням алгоритмів та
елементів програмування тощо.
Нові форми проведення уроків
є своєрідною модифікацією традиційних їх типів, і найбільша варіантність
представлена повторювально-узагальнюючим уроком. Варто проводити такі форми
уроків, як семінар, залік, практикум, диспут, конференція, навчальна гра. Проте
варто пам'ятати, що в основу проведення мають бути покладені неординарний
підхід, незвичайний ракурс, самостійний вибір, цікавий текст, ігрова ситуація.
Адже мислення дитини, як зазначав В.Сухомлинський, починається із здивування,
звідси аксіометричною є вимога створення емоційної комфортності.
Одним з ефективних видів
роботи, найбільш перевірених на практиці, і одним із засобів підвищення
грамотності учнів є диктанти.
Класифікуючи їх, враховують такі критерії: мету проведення, характер запису
друкованого тексту, час пояснення правопису орфограм у тексті. За метою
проведення диктанти поділяють на контрольні, навчальні та контрольно-навчальні
(диктант «Перевіряю себе»). За характером запису тексту - дослівні та зі зміною
тексту. За часом пояснення орфограм - попереджувальні, коментовані,
пояснювальні. Використовують у шкільній практиці різні види диктантів.
На уроках закріплення та
перевірки знань учнів з орфографії чільне місце займають словникові диктанти,
що охоплюють матеріал одного правила чи кількох. Проводячи їх, можна за
короткий час повторити значний обсяг матеріалу, з'ясувати прогалини у знаннях.
Крім того, вони сприяють виробленню автоматизму грамотного і швидкого письма,
вчать визначати і коментувати орфограми.
Перед проведенням
словникового диктанту визначають його мету (повторити певне правило, закріпити
орфограму, підготувати до написання творчої роботи, контрольного диктанту,
переказу тощо). Перевірка здійснюється різними способами: учні самі читають
слова і пояснюють їх, звіряють з написаним на дошці, за таблицею чи
підручником, коментують або перевіряють за орфографічним словником. У
будь-якому разі вчитель домагається того, щоб учень пояснив, що він вивчає, для
чого, з якою метою, де він це застосовує.
Проте не слід захоплюватися
словниковими диктантами, бо саме у зв'язному тексті найбільше виявляються
знання учнів, вміння їх знайти потрібне слово, визначити орфограму, її тип,
вид.
Серед вправ важливе місце
займають вправи на порівняння явищ і фактів української і російської мов. Такі
вправи полегшують засвоєння теоретичного матеріалу, оволодіння нормами як
української, так і російської мов, сприяють розвитку мислення і мовлення.
Важливим етапом уроку є
закріплення знань і недооцінка його призводить до згубних наслідків, коли учні
не привчаються вдумуватися в результати своєї роботи. Вправи на закріплення
можуть бути різні: за підручником, за словником, картиною, опорними словами, за
індивідуальними картками. Учитель може запропонувати відкрити сторінку, наприклад,
підручника історії, літератури і виписати слова з орфограмами, що саме
вивчаються (з апострофом, м'яким знаком, подвоєними буквами тощо), чи виписати
речення, у яких є слова на вивчені правописні форми. Подібну роботу можна дати
на домашнє завдання у вигляді самодиктанту чи вибіркового диктанту.
Можливе й коментоване письмо,
яке запобігає помилкам і закріплює правило, але якщо учні добре засвоїли тему,
то коментування користі не принесе, а, навпаки, гальмуватиме процес пізнання,
здійснення посильних розумових операцій.
Щоб опанувати знаннями з
мови, учень під керівництвом вчителя або самостійно повинен розв'язувати
посильні для нього завдання, доходити певних висновків, узагальнень, тобто
виконувати хай невеличку, але роль дослідника. Ефективних наслідків домагається
той словесник, який уміло поєднує бесіду із спостереженням над мовним
матеріалом.
Перед вивченням будь-якої
теми з орфографії великого значення надається вступній бесіді, яка має на меті
пов'язати відоме з невідомим, оскільки новий матеріал ґрунтується на засвоєному
раніше. Актуалізуючи первинні знання учнів, вступна бесіда розвиває їхню
ініціативу, самостійність, полегшує сприймання наступної теми. Важливо також
при цьому, щоб не відбувся діалог між учителем і одним учнем, а клас не був пасивним
слухачем.
Запитання для перевірки
вивченого мусять бути чіткими, конкретними, мати проблемний характер.
Отже, фонетико-орфографічний
розбір, ускладнене переписування, робота із словником, різні види вправ,
навчальні диктанти, перекази, твори з орфографічним завданням - це далеко не
повний перелік тих вправ, які сприяють формуванню орфографічних умінь і навичок
учнів, активізації їх мислення. Проте слід пам'ятати, що гонитва за кількістю
видів усних письмових робіт на одному й тому самому уроці, часте переключення
уваги учнів не має нічого спільного з активізацією їхньої уваги. Форми й методи
роботи на уроці диктуються доцільністю, корисністю, змістом, складністю і
важливістю матеріалу, а не безпредметною грою у види й форми.
Серед різноманітних засобів,
що застосовуються у школі для досягнення глибоких знань учнів з мови, дуже
важливе місце відводиться роботі вчителя над виправленням помилок. Практика переконує: словесник має регулярно
забирати для перевірки зошити як з класними, так і з домашніми роботами. Така
систематична фронтальна перевірка спонукає школярів завжди пам'ятати, що кожна
робота може бути перевірена й оцінена вчителем.
Серед багатьох прийомів
виправлення орфографічних і пунктуаційних помилок найефективнішим є ті, які
допомагають дітям усвідомити допущені ними помилки в письмових роботах різного
виду й позбутися їх. Велике значення має для учня оцінка за виконання завдання,
адже це важливий стимул у вивченні мови. Тому, виправляючи помилки, слід брати
до уваги, в якій роботі вони допущені: у тренувальній, письмовій з розвитку
зв'язного мовлення чи в контрольній. Окрім того, до кожного учня застосовувати
індивідуальний підхід, зважаючи на його здібності, ставлення до навчання
взагалі й до вивчення мови зокрема. Це допомагає підвищувати грамотність навіть
у найслабших учнів. Слід зазначити, як би важко не було вчителеві, виконані
учнями письмові роботи будь-якого типу мають перевірятися до наступного уроку,
поки у свідомості учня «свіжі» спогади про те, що він писав і як писав.
Програмою передбачено
спеціальні уроки аналізу письмових робіт та роботи над помилками. Вони дають
бажаний ефект лише тоді, коли така робота проводиться в певній системі, коли
увесь матеріал згрупований, а послідовність уроку та методичні прийоми добре
продумані.
Робота над помилками
проводиться в зошитах, де виконувалися завдання. Практикую цей вид роботи таким
чином. Щонайперше загалом характеризую наслідки перевірки учнівських робіт
(хоча дітей насамперед цікавлять оцінки), повідомляю, на які правила найбільше
допущено помилок і роздаю зошити. Потім ми колективно працюємо над типовими
помилками. Учні ділять сторінку зошита на дві колонки. У першій записують слова
і речення у правильному варіанті, підкреслюють орфограму чи пунктограму, а в
другій - пишуть приклади (не менше 2-3) на цю орфограму чи пунктограму.
Обов'язково у словах і реченнях обох колонок підкреслюємо орфограми і
пунктограми. Правильно наведені приклади означають, що учень пригадав правило,
на яке допустив помилку. Залучаються до роботи всі учні (встигаючі і
невстигаючі). Потім кожен учень самостійно працює над своїми помилками
аналогічно виконаній (колективно) роботі на дошці. Рекомендую учням
користуватися підручником з мови, українським правописом, орфографічним
словником.
Закріплюючи правильне
написання тих чи інших орфограм, синтаксичних чи стилістичних конструкцій,
окремі учні виконують спеціальні вправи і завдання: від самостійного складання
речень до написання творів-мініатюр з відповідним граматичним завданням.
Найповнішу картину
успішності учнів дають написані ними перекази
і твори, бо саме вони потребують активного творчого застосування у мовній
практиці здобутих знань, умінь і навичок. У таких роботах мовні помилки
поділяються на: орфографічні, пунктуаційні, граматичні (словотворчі - будова і
творення слів, морфологічні - зміна форм слів; синтаксичні - будова
словосполучень і речень), лексичні і стилістичні.
Сучасна епоха характеризується становленням нової теорії
освіти - особистісно орієнтованої. Організація уроку в особистісно
орієнтованому навчанні на різних його етапах передбачає різну роль учителя:
вчитель - організатор, вчитель - спостерігач, вчитель - консультант. Тому
необхідним є впровадження інноваційних технологій. [9; 16 – 20]
Інтерактивні вправи захоплюють учнів,
пробуджують у них інтерес та мотивацію, навчають самостійного мислення та дій. Завдання школи полягає в тому, щоб навчити
школярів здобувати знання - навчати вчитися. [13; 37]
Навчаючи орфографічної та пунктуаційної
грамотності, розвиваю й мовленнєву культуру школярів, виховую – національно
свідомих громадян України, які люблять свій
народ, свою рідну мову, національні звичаї і традиції, утверджують
принципи загальнолюдської моралі. Саме з тією метою добираю дидактичний
матеріал, індивідуальні завдання та самостійної роботи відповідно до
запропонованої соціокультурної змістової лінії.
Звернувши увагу на індивідуалізацію
навчання, домагаюся поліпшення грамотності, підвищення їх інтересу до навчання.
Індивідуальне завдання допомагає учням
краще засвоїти нову тему, формувати практичні вміння і навички. А
самостійна робота учнів завжди викликає інтерес до уроків рідної мови.
Хочу поділитися кількома формами
роботи, які використовую особисто і які, на мою думку, досить ефективні.
2. 1. Орфографічні хвилини
Намагаюся проводити їх на кожному уроці. Учень
записує на дошці підготовлені мною слова (на вивчені правила) і пояснює
написання, називаючи орфограми (10 слів і не більше). Коли діти звикнуть
до цієї роботи, можна давати завдання окремим учням самостійно добирати
матеріали для орфографічних хвилин. Головне, перед уроком треба перевірити, які
слова дитина підібрала. Орфографічні хвилини можна робити і тематичними. Така робота
займає на уроці 3-5 хвилин, але вона дуже важлива щодо розвитку в учнів
орфографічної зіркості – вміння бачити у словах орфограми, задумуватися над
написанням кожного слова, вибирати правильний варіант написання, керуючись
певними правилами, писати осмислено.
Наприклад: Орфографічні хвилини (5 клас)
Написання
префіксів роз-, без-, з-, с-, пре-, при-.
Премудрий, розклад,
схопився, присісти, безвісний, зчесати, предовгий, спалах,
привезений, роздмухати, препогано, скинути, здолати.
2. 2. Словникова робота
Вважаю її важливою ланкою у системі роботи над підвищенням грамотності.
Чому? Адже відомо, що не можна правильно писати і вживати у своєму мовленні
слова, значення яких не розумієш. Тому
вчитель повинен постійно збагачувати словниковий запас учнів,
ознайомлюючи їх з новими словами.
Прочитати текс і пояснити
значення виділених слів.
2.3. Учнівське
редагування
Вдячною роботою на шляху до грамотного письма є
редагування. Пропоную учням написання слів з навмисне допущеними помилками і
прошу знайти їх і виправити. Цю роботу слід виконувати лише після повного
засвоєння учнями мовного матеріалу. Інакше зони не зможуть виконати завдання,
тобто адекватно відредагувати помилки. Учням пропоную такі пошукові завдання:
самостійно знайти і виправити помилки у
теле- і радіопередачах, газетних статтях, афішах та ін. Але. даючи такі
завдання, не забуваю перевірити їх.
Знайти помилкове написання слова, виправити його.
Зів'ялий, в'юнкий, під'їхати, роз'їзд,
моркв'яний, тьмяний, в'ялий, мавп'ячий. м'ятний, з'юрмитися.
2.4. Письмо з пам’яті
У 5-6 класах
використовую письмо по пам'яті, бо це привчає учнів запам'ятовувати написання
слів під час читання. Для цього беру невеликий текст, у якому є слова на вивчені правила та одне-двоє нових слів. Текст
читаю вголос. Потім діти знаходять слова з орфограмами і пояснюють написання, а
також нові слова. Після цього учні прочитують текст самостійно і записують,
його по пам'яті, перевіряють, звіряючись з дошкою.
2.5. «Мовна розминка»
Одним із шляхів розв’язання проблеми грамотності
є комплекс практичного матеріалу «Мовна розминка», до якого входить система
вправ і завдань з орфографії, пунктуації, лексики, морфології.
Структура
мовної розминки
Пропоную 5 комплексів завдань для
мовної розминки. Матеріал узятий із розділів 5 класу: «Відомості синтаксису і
пунктуації», «Фонетика, орфоепія, орфографія», «Будова слова», «Лексикологія»;
з розділів 6 класу: «Словотвір», «Морфологія (іменник, прикметник, числівник,
займенник)», поступово вводяться завдання на повторення дієслова, дієприкметника,
службових частин мови.
Використовувати ці завдання можна і в 5-6-х
класах, відкидаючи ще не вивчений матеріал, і в 8-9-х класах.
Завдання, які можна вирішити за допомогою мовної розминки:
Ø
формувати уявлення про мову як про єдину
систему;
Ø
відновити, розширити, закріпити й
систематизувати знання учнів з української мови (фонетики, морфології,
орфографії), здобуті у попередніх класах;
Ø
інтенсифікувати навчальний процес;
Ø
значно поліпшити орфографічну та
пунктуаційну грамотність учнів, формувати орфографічну пильність;
Ø
робити повторення навчального матеріалу
не епізодичним, а системним;
Ø
урізноманітнити форми роботи на уроках;
Ø
розвивати зорову пам’ять учнів,
мислення, уміння аналізувати, узагальнювати матеріал, виділяти головне;
Ø
виховувати почуття відповідальності,
добросовісності;
Ø
актуалізувати потрібні на уроці знання.
Комплекс
1
1. Духм’яний, міл’йон, дит’ясла,
сільський, сузір’я.
Знайдіть в словах помилки, поясніть
правильне написання.
2. Сонця, своїх, буяти, ліс, сон, ллє.
Назвіть слова, які не можна переносити.
Пригадайте правила переносу слів.
3.
Київ, друг, Петро, Дніпро, син.
Від поданих іменників утворіть кличний
відмінок, поясніть чергування приголосних.
4. Ро..кидають, пр..добрий, бе..барвний,
бе..строковий, бе..карно.
Поясніть написання слів, розберіть слова
за будовою.
5. : , ,
. , ,
– .
За схемами складіть речення. поясніть
розстановку розділових знаків.
Комплекс
2
1. Хворостняк, баластний, щасливий,
областний, проїзний.
Знайдіть слово з помилкою, поясніть його
правильне написання.
2. Ло..ка, ане..дот, во..кий, ко..ьба,
голу..ка, фу..бол, стру..ка.
Вставте пропущені букви, вкажіть, яким
чином перевіряємо правильність написання.
3. Заєць, собака, лисиця, соловей, Настя.
Від поданих іменників утворіть присвійні
прикметники.
Що таке іменник? Що таке прикметник? Які
є групи прикметників за значенням? Як творяться присвійні прикметники?
4.
Доберіть слова, які відповідали б
схемам.
5. Незабаром сюди мав прийти учитель. (Ю. Мушкетик).
Визначте граматичну основу речення.
дайте характеристику речення.
Комплекс
3
1. Пір’я, солом’яний, мавп’ячий, бур’ян,
зіп’явся, верф’ю.
Знайдіть слово з помилкою. Розкажіть,
коли вживається апостроф.
2. Карабах, Париж, Запоріжжя, Овруч,
казах.
Від поданих іменників утворіть
прикметники з суфіксом -ськ-. Поясніть написання.
3. Хочуть, носять, бачуть, кроять,
клеять.
Визначте дієслово, в особовому
закінченні допущено помлку.
4. Розумний, правдивий, донині, кмітливість,
вибігти, льодохід, зелень.
Назвіть спосіб творення кожного із слів.
5. Яке це щастя, друже мій, горіти, а не
тліть! (В. Сосюра)
Поясніть розстановку розділових знаків.
Що таке звертання? Які розділові знаки ставляться в реченні зі звертаннями?
Комплекс
4
1. Маро(кк/к)о, то(нн/н)а, не(тт/т)о,
ба(ссс/)ейн, пі(цц/ц)а, а(пп/п)етит.
Розкрийте дужки, поясніть написання.
2. Електро/поїзд, двох/сот/ліття,
газо/мотор, лісо/смуга, перекоти/поле, льон/сирець.
Поясніть написання іменників. Коли
іменники пишуться разом? Коли через дефіс?
3. Вчитися ні/коли не/пізно.
Поясніть написання часток не, ні у цьому
прислів’ї.
4. Книжковий магазин вже зачинено. У
нього чудовий музичний слух.
Виправте помилки у реченнях. Яка причина
цих помилок?
5. Умань одне із старовинних міст
України.
Розставте розділові знаки, поясніть їх
вживання.
Комплекс
5
1. ..рошений, ..пекти, ..цідити, ..бити,
..колоти, ..малювати.
Вставте префікс з-, с-, у подані слова.
Поясніть написання.
2. Шіс..надцять, п..нал, кал..ндар,
щас..ливий.
Вставте пропущені букви, поясніть
написання. Визначте частини мови.
3. Землетрус, квітка, загін, клімат,
лікар, півострів, Нестор-літописець.
Визначте іменники – назви істот і назви
неістот, поставте в родовому відмінку однини, поясніть написання закінчень.
4. Дрова, новий, ознака, олень,
приятель, Сумщина, дочка, вимова.
Прочитайте слова, правильно наголошуючи.
Що ви знаєте про наголос?
5. Мабуть, по-моєму, здається.
Складіть речення, щоб подані слова були
вставними. Поясніть розстановку розділових знаків при вставних словах. Які
слова називають вставними? Які вставні слова ви знаєте?
Розділ ІV. Результативність представленого досвіду
Практична діяльність з проблеми «Підвищення орфографічної і пунктуаційної грамотності учнів шляхом індивідуалізації навчання» дає позитивні результати. У роботі спостерігається динаміка результативності, що забезпечує оволодіння базовими знаннями учнів різних рівнів пізнавальної діяльності.
Вихованці беруть участь в шкільних,
районних олімпіадах з навчальних предметів, міжнародному конкурсі з української
мови імені Петра Яцика, міжнародному мовно-літературному конкурсі
учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка, конкурсах учнівської
творчості.
2010-2011 н.р. – ІІ місце у
Міжнародному конкурсі з української мови імені Петра Яцика, Молдавчук Олеся, 10
клас.
2010-2011
н. р. – ІІ місце в олімпіаді з української мови та літератури, Костан
Ольга, 9 клас.
2012-2013
н.р. – ІІ місце у міжнародному мовно-літературному конкурсі учнівської та студентської
молоді імені Тараса Шевченка, Шміляк Іван, 10 клас.
2013-2014
н.р. – ІІ місце у конкурсі читців, присвяченому 200-річчю від Дня
народження Шевченка, Магей Наталія, 11 клас.
Висновки
Одна
із складових загальної культури людини є її орфографічна та пунктуаційна
грамотність. Уміти грамотно писати - життєва необхідність. Грамотна людина без труднощів напише заяву чи листа,
занотує почуте або прочитане. Вона, безперечно, скрізь працюватиме краще,
продуктивніше. А це те, чого потребує сучасна Україна, якій потрібні грамотні
фахівці в усіх галузях державної діяльності. Тому вчителям, а словесникам
передовсім, треба домагатися, щоб наші учні були освіченими, грамотними
людьми, достатньою мірою ознайомленими з багатими скарбами української мови і
могли практично використовувати їх. Запорука успіху вчителя-словесника в цій
справі – вироблення системи навчання грамотного письма.
Звичайно, багато залежить від
самого учня, однак майстерність учителя відіграє чи не вирішальну роль, тому що
він не тільки вчить, а й повсякденно спонукає учня підвищувати мовну
грамотність.
Для
досягнення ефективності вивчення правил орфографії навчальний процес слід
організовувати з позиції системного і діяльнісного підходів, із застосуванням
методів проблемного характеру. Формування розумових дій переходить у мову
внутрішню, дії виконуються беззвучно, а вже потім згортаються в розумову
операцію – уміння – навички. Тобто, якщо безграмотний учень буде гарно вчити
правила з орфографії і синтаксису, частіше повторюватиме до вироблення навичок,
то в нього з’явиться більше шансів почати писати грамотно.
Така
практика має право на використання у повсякденній роботі вчителя-словесника.
Головне, щоб ця робота не була фрагментарною, а мала системний характер,
охоплювала всі рівні мовної системи, що дасть змогу повторити правила,
закріпити навички їхнього застосування, виробити автоматичність грамотного
письма.
У боротьбі за високу грамотність важливо, щоб робота
вчителів-словесників була підтримана всіма педагогами школи, щоб усі
вчителі-предметники виробляли в учнів навички логічно, послідовно, чітко й
грамотно висловлювати свої думки усно й на письмі, збагачували мову учнів
науковими термінами зі свого фаху. Для досягнення цієї мети вчитель повинен
передовсім стежити за власним як усним, так і писемним мовленням, багато
читати, частіше звертатися до словника.
Слід зазначити й таке: грамотність учнів відчутно зросте,
якщо будуть проводитися виставки кращих
учнівських зошитів та творчих робіт. Усі ці заходи разом збагатять лексичний
запас учнів, зроблять їхню мову багатшою і яскравішою.
Отже, лише системна робота вчителя та учнів на уроках
української мови та літератури зможе підвищити якість знань, стимулювати
школярів на творчий пошук, а головне – викликати інтерес до навчання, самовдосконалення
та самореалізації особистості.
Список використаної літератури
1. Антисуржик.
– Львів: Світ, 1994. – 149 с.
2. Бібліотечка
«Дивослова» № 3, 2005. – 68 с.
3. Богдан
С. К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. – К.: Рідна мова, 1998.
4. Глазова
О., Кузнєцов Ю. Рідна мова. Підручник
для 5 класу. К.: «Освіта України», 2005. – 287 с.
5. Глазова
О., Кузнєцов Ю. Рідна мова. Підручник для 6 класу. К.: «Педагогічна преса»,
2006. – 287 с.
6. Груніна
Г. М. Творча й пошукова діяльність на уроках української мови та літератури //
Вивчення української мови та літератури. – 2013. – № 15. – с.3- 5.
7. Закорко
В. Чи модно бути грамотною людиною?// Українська мова та література в середніх
школах, гімназіях, ліцеях, колегіумах. – 2007. – № 1. – с. 41 – 45.
8. Конденсюк
Т. Підвищення грамотності учнів // Рідна школа. – 2002. – № 4. – с.
17-19
9. Кузнєцов
М. Є. Вчитель і учень в особистісно орієнтованому навчальному процесі: концептуально-дитактичний аспект. //
Відкритий урок. – 2002. - № 11 – 12. С. 16 – 20.
10.
Олійник
О. Світ українського слова. – К., 1994.
11.
Панчук О. Як викликати на урок
української мови «невідкладну» ігрову допомогу. // Українська мова та
література в середніх школах, гімназіях, ліцеях, колегіумах. – 2007. – № 4. –
с. 10 – 16.
12.
Передрій
Г. Р., Скуратівський Л. В. Рідна мова.
Підручник для 5 класу. К.: «Освіта», 1996. – 288 с.
13.
Пометун О. І., Пироженко Л. В. Сучасний
урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібн. – К., 2003.
14.
Поренчук Л. Вектори особистісно
орієнтованого уроку. // Українська мова та література в середніх школах,
гімназіях, ліцеях, колегіумах. – 2007. – № 1. – с. 25 – 27.
15.
Сухомлинський В. Сто порад учителю. –
К.: Рад. школа, 1978.
16.
Українська мова. 5 – 9 класи. Навчальні
програми для учнів загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням
українською мовою / Укладачі: Г. Т. Шелехова, М. І. Пентилюк, В. І.
Новосьолова, Т. Д. Гнаткович, К. В. Таранік-Ткачук, Н. Б. Кожова. – К.:
Видавничий дім «Освіта», 2013.
17.
Українська мова. 5-12 класи / Автори Г.
Т. Шелехова, В. І. Тихоша, А. М. Корольчук, В.
І. Новосьолова, Я. І .Остаф. за редакцією Л. В. Скуратівського. – К.: Ірпінь:
Перун, 2005. – 176 с.
18.
Українська мова. 10 – 11 клас. Програма
для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів.
Філологічний напрям, профіль – українська філологія. Профільний рівень /
Укладачі: Л. І. Мацько, О. М. Семеног – К.: Грамота, 2001.
19.
Хом’як
І. Проблема формування орфографічних навичок учнів середньої школи. //
Дивослово. – 1995. - № 7. – с. 24 – 25
20.
Ющук
П. І. Рідна мова. Підручник для 5 класу.
К.: «Освіта», 1998. – 239 с.
21.
Яворська
С. Система роботи над орфографічними помилками. // Дивослово. – 1998. - № 3. –
с. 33 - 35
Немає коментарів:
Дописати коментар